Х-фактор - по той бік екрану
Кілька днів тому в Києві знову прогриміло відоме шоу Х-фактор. В палаці Спорту відбувалося справжнє дійство з великою кількістю камер, режисерів, продюсерів, зірок і, власне, самих суддів. Минулого року я познайомилася з цим шоу як звичайна глядачка і стала справді шанувальницею. Проте, цього сезону випадково потрапила на зйомки кастингів, які були у Львові. Відверто кажучи, співачка з мене не найкраща, але мене зацікавило те, що відбувається за кулісами шоу. Отже, заручившись підтримкою рідних, коханого і друзів, ми зі знайомим вирішили спробувати пройти дальше. Ми не ставили собі за мету брати участь у прямих ефірах. Хоча, звичайно, думки закрадалися: ану ж пройдемо. пройшло і місяця, як нам зателефонували. Після двох, вдало пройдених кастингів, які були у Львові, ми вирішили, потренувавшись, таки поїхати в столицю. Адже, нас спершу прослухав працівник телеканалу, а потім вже відзняли і ми виступали перед продюсером і журналісткою СТБ. І, побувши, на зйомках я вирішила поділитися враженнями з іншими. А вражень, повірте, багацько назбиралося.
З самого початку мене цікавило, що ж відбувається всередині всього цього, наскільки все правдиво, як багато фальші. І, знаєте, я переконалася, що фальші таки достатньо. І все те, що транслюють на телебаченні дуже відрізняється від того, що є насправді.
Все це почалося в 9 годині ранку, коли всіх учасників провели у невеличкий зал для реєстрації. Там всі подали свої документи, сфотографувалися і, разом з речами, сіли чекати на свій вихід. Але не все було так просто. Нам представили кількох режисерів, які мали знімати репортаж про кожного учасника. На цю зйомку особисто нам довелося чекати 9 годин. Весь цей час в залі бігали чотири камери, які постійно знімали що і як ми робимо. Поки на сцені був виступ, в нас відбувався свій концерт. В нашому залі учасники, за допомогою гітари, розважали інших і себе заразом. Тому атмосфера стала менш напружена. Поки ми чекали, про інших знімали так звану передісторію. Важко навіть уявити як це було кумедно збоку спостерігати. Коли кожен твій крок контролюється, було встановлено рамки, де не можна було відійти навіть на сантиметр дальше. Стільки фальші, награності і банального керування людьми, наче маріонетками, давно я вже не бачила. Справді, там зовсім інший світ. Світ шоубізу настільки відрізняється від звичайного життя. Ми не мали права вийти за межі знімального майданчика. Навіть спілкуватися з тими родичами, які залишилися в залі чи десь на вулиці. Що відбувається на сцені також ніхто не мав права розказати учасникам. Більше того, нам не зразу розповіли, під яким номером ми виступаємо! Постійно вказували що робити і як. Кожен крок простежували, в очікуванні якоїсь сенсації чи проколу. Та зрозумівши, що сенсацій може і не бути, вони вирішили створити їх самі. Наприклад, знімали репортаж про дівчат, яких вони ж навчили радіти, що вони потрапили на Х-фактор! Також перед зйомкою відео у нас брали інтерв’ю. Журналістка, яку звали Іннеса, постійно намагалася зробити з нас пару. Мабуть, їх не цікавило те, що ми були просто друзями. Постійно від нас вимагали показати якісь емоції на камеру. Та емоцій в нас і не було. Які емоції, коли ми провели 10 годин у чеканні і повній невідомості? Ще раз переконалася, що все було по сценарію. Кожне слово їхнє продумане і давно відпрацьоване. Всі учасники, які мали пройти, були відібрані ще до обіду: година перша. А ті, хто мав вилетіти, які чимось не задовольнили журі, вже залишилися на кінець. Та мене дуже вразила фраза суддів: «Чого ви сюди прийшли, якщо співати не вмієте?». Вибачте, але ви ж самі неодноразово передзвонювали кожному учасникові і буквально викликали на кастинг. Особисто до нас телефонували впродовж всіх вихідних, починаючи з п’ятниці, буквально діставали щодня дзвінками і смс-повідомленнями з трьох різних номерів, різними інтерв’ю, провокаційними питаннями, які, мабуть, були потрібні, щоб остаточно визначити варто брати нас чи ні. То як тепер вам дозволяє совість казати, чому хтось прийшов? Також відео з нашим виступом журі вже переглядали. Це ще один з міфів Х-фактору: ніхто не приходить і зразу не йде на велику сцену. Те, що показано, начебто знято у Львові, насправді знімається в Києві. І перед тим всі люди проходять два відбіркові тури у Львові без зіркових суддів. А вже потім всім телефонують: пройшли чи ні. І перед самим виходом на сцену нам казали кілька раз: «ви зараз не у Києві. Ви у Львові. Не забудьте про це». А в залі підтримки жодної. На зйомки спеціально привозять солдатів, які сидять там для масовості. Люди в’яло реагують на учасників і на самих суддів теж. Не було жодних оплесків чи, тим паче, бурхливих овацій. Все це знято потім, за окремим сценарієм.
Після всього цього шоу я зробила для себе висновок, що я не хочу бути там. Я не хочу, щоб мною керували і я не мала слова. Маріонеткою бути я також не люблю. Побувавши по той бік екрану, я зрозуміла, що це зовсім не круто. Ловлю себе на думці, що кар’єра співачки мене не приваблює зовсім.
Не може бути одного Х-Фактору досить, аби кинути кар'єру. Якщо це по-справжньому, як дихати – його захочеш не кинеш. Тільки аби здійснити свою мрію у співі, не конче співати на стадіоні Вемблі. Всякій музиці є своє місце і свій слухач, правда ж? Починати з малого кола своїх друзів на своїй вулиці, звісно, не так ефективно для роблення кар'єри сьогодні, проте з відчуттям справжності, можливо, буде все як слід. За умови справжніх друзів, звичайно.
З іншого боку, можеш глянути черговий сезон і з'ясувати, скільки нещирості в кінцевому рахунку НЕ ЗАЛИШИТЬСЯ в ефірі. Повір, це страшні величини))) Якщо лишиться не дуже багато, як на твоє досвідчене око – то, може все-таки й овшім не варто прощатися зі сценою?
Софійко, Ви дуже відважна дівчина, якщо наважилися кинути виклик такій потужній машині, як Х-фактор. Думаю, на знімальному майданчику мали б попереджати про нерозголошення. Проте, як на мене, то у Вас вийшов такий собі невимушений репортаж з місця події. До того ж події тривалістю більше 10-ти годин поспіль.
Не знаю, кому як, але мені було цікаво дізнатися, що ж там відбувається у нетрях того звіра, що під час трансляції має пухнастий вигляд.
Щодо подій, актором яких Ви стали, то маєте ставитися до всього того прагматичніше, з філософським почуттям. Адже головна мета самого шоу лежить у комерційній площині. Їм треба зібрати щонайбільше коштів з показів реклами під час трансляції шоу. Не кажучи вже про післяефірні збори від експлуатації розкручених під час шоу виконавців. Однак, це лицьова сторона їх бізнесу. Зворотний же бік, про який Ви пишете – це звичайнісінький технологічний процес, що має дві складові: творчу та виробничу.
Щодо ефірних прибутків продюсерів, то вони залежать від ефективності самого шоу, тобто, як сприймається глядачами творчий запал видовища з екрана. Нажаль у нашому вітчизняному телепросторі зовсім немає таких проектів. Усі вони підневільні штампам заокеанських розкруток. Наші купують лише права на відтворення, за якими жорстко прописано в контракті щонайменшу дрібничку. Крок вліво, крок вправо – розстріл на місці: дуже великі штрафні санкції. А це вже впливає на виробничий процес, де не лишається місця для творчості наших режисерів, журналістів, ведучих, операторів. Вони, ніби маріонетки, діють за своїм прописаним сценарієм. Про все це Ви дуже влучно пишете з боку потерпілої на виробництві. Повірте, це вже Ваш особистий цінний досвід. З часом, коли відчуття вляжуться і Ви зможете відсторонено сприймати ці прояви з глядацького місця, то отримуватимете яскравіші враження від споглядання телевізійних видовищ.